Волинь згадувала Костя Шишка

24 травня 2105 року виповнилося б 75 років від дня народження волинського поета, художника та перекладача Костянтина Шишка. З нагоди цієї дати 22 травня у Палаці культури міста Луцька відбувся вечір–спомин цього видатного лучанина.
Імпреза відбулася у неформальній атмосфері. До мікрофона підходили усі, хто знав Костянтина Шишка і мав бажання поділитись своїми спогадами про митця. Присутні також могли переглянути і короткий відеозапис із Костянтином Шишком, який зберігся завдяки волинському художнику Миколі Кумановському. Лунали зі сцени і вірші поета.
Творча багатогранна людина – таким запам’ятався Кость Шишко, який лишив велику поетичну спадщину. У його творчому доробку вінки сонетів, поеми, гумористичні твори. Багато з них стараннями друзів ще у радянський період побачили світ у самодруківських виданнях. Згодом, після проголошення Україною незалежності, появились збірки «Сльоза олії золота», «Вибрані вірші», «Вогонь», «Пісня дощу» (2001). У 2010 році у видавництві "Волинська обласна друкарня" (Луцьк) побачила світ книга "Писанки".
Кость Шишко належав до покоління шестидесятників-дисидентів. За слова “українці – це не підпільна організація, це – НАЦІЯ!” та інші подібні публічні висловлювання радянська репресивна комуністична система зламала поетові життя. У 1965 році під час сумнозвісного Луцького процесу над політв’язнями Валентином Морозом та Дмитром Іващенком (викладачами Луцького державного педінституті імені Лесі Українки) він потрапив у число не благодійних. Його виключили з партії, звільнили з роботи. А головне – не давали публікуватись. Він жив скромно, але чесно, залишив велику поетичну спадщину, яку у ті часи поширювали самвидавом. Був самотній, не створивши родини, яку міг наразити на непросте життя у тодішньому суспільстві.
“Одинак” – цей хвилюючий твір у виконанні барда, композитора Сергія Шишкіна і розпочав вечір-спогад. Сергій каже, що сам перетинався у житті з Костею Шишком лише один раз. Але це була людина, знакова для суспільства, людина, яка була поза тодішньою системою, але адекватна часові. Вечір і завершився піснями Сергія Шишкіна: “Нехай згадають його” та “Я повертаюсь”. Написані вони були не під конкретну особу Шишка, але напрочуд вдало відобразили і його яскраве життя, і його місце у нашому світі. Навіть через роки його пам'ятають. У Луцьку на розі вулиць Лесі Українки та Кривий Вал (це самий центр міста) постав пам'ятник, який влада назвала пам'ятником луцькому інтелігенту. Але всі, хто знали Костя Шишка, впізнають в камені його. Дуже вже колоритним був він ззовні: з пишною шевелюрою, і так само, як чоловік-пам'ятник, любив кавувати з друзями.