Людина Часу – Юрій Войнаровський: про «Поліське літо»…

https://pershyj.com/p-lyudina-chasu-yurii-voinarovskii-pro-poliske-lito-shanson-kontserti-vinnika-i-fastfud-u-zamku-23433

Людина Часу – Юрій Войнаровський: про «Поліське літо», шансон, концерти Винника і фаст-фуд у замку

Юрій Войнаровський – людина, з якою неодмінно асоціюється культура в Луцьку. Він був свого часу багаторічним очільником управління культури, а нині – директор Палацу культури міста Луцька.

Людина, яка завершила консерваторію імені Лисенка і грала у Львівській філармонії. Він підробляв вантажником у гастрономі та грав у ресторанах. Та, прийшовши у 1985 році художнім керівником у Луцький міський будинок культури, Юрій Войнаровський доклав багато зусиль, аби життя у місті заграло новими барвами.

У нього за плечима десятки колективів і безліч фестивалів, незліченна кількість концертів та просто тисячі вдячних людей, які відвідували Палац культури, вчились танцям і музиці і творили культурно-мистецькі заходи разом із ним.

Отож, у нинішньому випуску спецрубрики Людина Часу – Юрій Войнаровський.

– Як ви вважаєте, Луцьк можна назвати містом європейської культури?

– Так, однозначно так. Чому? В Луцьку діють такі заклади культури як музично-драматичний театр, як театр ляльок, філармонія, Палац культури міста Луцька, Палац учнівської молоді. Я патріот міста, але я не буду тягнути покривало на себе і казати, що тільки те, що робимо ми – найкраще. Наші колективи їдуть і пропагують своє мистецтво, і коли я буваю за кордоном і піднімають прапор України – це для мене найбільша гордість. Хочеться кричати – Україна є і Україна буде!

– Як ви розцінюєте розвиток культури в місті?

– Скажу не тільки, як дехто говорить за рік-два… Луцьк давно цікавий для всіх, хто приїздить у наше місто. Я думаю, треба дивитися не лише на часи незалежності України, а далеко глибше. Луцьк – гарне історичне місто. І ще за часів князя Любарта і Вітовта Луцьк був привабливий для всіх.

Звісно, в Луцьку була епоха ще за часів соціалістичного реалізму, коли проводилось багато культурно-мистецьких заходів, щоправда, іншого ідейного спрямування, ніж зараз.

Можливо, багато хто вірив тоді у щасливе майбутнє, але скажу, що зараз молодь набагато цікавіше сприймає культуру.

Тоді ми були ідеологічно спрямовані на інше: Ленін-партія-народ. Тому під час заходів треба було виконувати партійну пісню, потім пісню про Леніна і обов’язково з підтекстом про те, що наш край найкращий від Карпат до Сахаліну. Але зауважу, що в Луцьку ще з 50-х років було дуже багато цікавих людей, які тут в Палаці культури радували людей своїм мистецтвом. Тут був Махмуд ЕсамбаєвСвятослав Ріхтер і Мстислав РостроповичДмитро ГнатюкСофія Ротару і навіть Йосип Кобзон, який зараз себе так негоже повів відносно України. Тут виступали такі культові особи, які назавжди лишились в історії, і це багато значило для розвитку культури в Луцьку .

– Яким є на сьогодні «культурний Луцьк»?

– Багато людей по нині продовжують ті традиції розвитку культури в класичному руслі, зокрема в музиці. Зауважу, що за Радянського Союзу більше розвивалась класика, і люди розуміли класичні концерти і їх відвідували. Зараз класичні концерти люди мало відвідують. Академічний Камерний ансамбль «Кантабіле» Волинської філармонії постійно пропагує класичне мистецтво, а народне – Волинський академічний народний хор. Відзначу, що вокалісти філармонії мають хороші виїзні лекторії, під час яких роз’яснюють простому пересічному громадянину про шедеври класики.

Ще хочу сказати, що у нас в місті досить розвинений жанр духових оркестрів: духовий оркестр Нацгвардії, прикордонників, Палацу учнівської молоді, наш духовий оркестр Палацу культури і училища культури імені Стравінського. Ці колективи варті уваги і вони беруть участь у багатьох конкурсах навіть за кордоном. Наші оркестри мають дуже хороший репертуар: не просто марші чи весільні мелодії – вони беруть твори, в тому числі і джазові та естрадні світові. Звісно, вони грають і класичну музику – Генделя, Баха, Моцарта, Штрауса. Але скажу, що керівники мають смак і роблять хороше аранжування.

Мені ще також подобається естрадно-симфонічний оркестр Волинського академічного театру ім. Шевченка. Крім того, у Луцьку на дуже високому рівні розвинуте хореографічне мистецтво, ще з часів Іллі Богданця, який був першим керівником «Волинянки».

Пізніше у нас народився ще такий колектив як «Волиняночка», який вже відсвяткував свій 30-річний ювілей. Щороку 3-4 поїздки ці колективи мають на фестивалі в Європі. Тиждень тому «Волиняночка» повернулась із фестивалю, приуроченого до 100-річчя Чехословаччини, який відбувся в місті Брно. Ці колективи побували не тільки у Європі, а й за океаном: Китай, Тайвань, Америка…

– А щодо естрадних жанрів і поп-культури?

Відверто: попса і шансон, оцей «Владімірскій централ» – це для обмежених людей. Я не піду на концерт Данилка, і, чесно кажучи, навіть не піду на Винника.

Або «Лісапєтний батальйон»… Скажу чесно, я жодного разу не був на живих концертах таких виконавців, і мене це не цікавить.

– Чому?

– Я не хочу образити тих людей, які люблять таке мистецтво, але там не треба задумуватись, бо там немає філософії. Там все просто – ритм, музика і переважно слова підібрані такі, аби було закінчення в риму. А самої суті тих слів немає.

– Чим займається палац культури, окрім проведення концертів та урочистих заходів?

– Палац культури міста Луцька – це не лише будівля, де відбуваються концерти, виставки та різноманітні заходи. Ми маємо великий зал на 500 місць і виставковий зал, де днями завершилась виставка «Пробація». Є салон «Артист» і Арт-галерея, де відбуваються виставки художників. В палаці культури є духовий оркестр, ансамбль сучасного-бального танцю «Юність», який теж їздить за кордон і дає багато концертів у Луцьку. Діє ансамбль «Волиняночка»,  хореографічна студія, яка налічує понад 300 дітей. Маємо ми хор ветеранів війни «Подвиг», хор «Посвіт», який багато робить у напрямку патріотичного виховання, хор «Злагода» при Теремнівському будинку культури, який є нашою філією, і «Дзвони Холмщини» при Вересневому будинку культури. В цьому році отримав звання «народний» колектив «Джерела Волині», яий має цікавий репертуар. При Палаці культури також діє театральна студія «Бешкетники», вокальна студія «СолоМрія» та естрадна «Бумеранг», оркестр «Волинянка» і ансамблю народної музики «Волиняночка».

Багато яких танцювальних колективів не можуть брати участь у фестивалях, адже часто організатори ставлять вимогу, щоб була власна жива музика, а не фонограма. Тому в цьому плані нам пощастило – ми маємо власні оркестр і музичний акомпанемент для будь-якої події.

– Розкажіть, яким буде цьогорічне «Поліське літо з фольклором».

– Цього року Міжнародний фестиваль «Поліське літо з фольклором» відбудеться вже вп’ятнадцяте. Він заснований ще у 1994 році, спільно з польським містом Влодава. До 2000 року ми проводили його щороку, а потім – раз у два роки. Дещо важкувато стало шукати гроші, але з іншого боку – і публіка більш заскучиться за таким дійством. Вже з 1996 року наш фестиваль проходить під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв (CIOFF) при ЮНЕСКО.

Відзначу, що фестиваль «Поліське літо» – це перший фестиваль, який був визнаний Міністерством культури.

Мінкульт видав наказ, згідно з яким фестивалі можуть називатись міжнародними, які тривають не менше 5 днів і мають не менше 5 зарубіжних колективів, які не повторюються впродовж 5 років. Це є міжнародний фестиваль. Тому ми дотримуємося всіх тих вимог, які ставить Міністерство культури.

Тут у Луцьку вже побували 6976 учасників, з них 94 зарубіжні колективи з 44-х країн світу та 96 колективів з України.

– Чим порадує фестиваль цього року і хто приїде до Луцька?

– У цьому році до нас приїде 7 прекрасних колективів і близько 200 учасників. Північну Америку буде представляти Мексика – прекрасний молодіжний студентський колектив; Індію – студентський колектив з Мумбаї; Африку – колектив Бенха з Єгипту; Італію – колектив «Агрідженто» Сицилія з запальними танцями і цікавими інструментами; Азію і Європу буде представляти турецький колектив. Також буде хороший колектив з Литви. Щоправда, це старші люди, які самі попросилися, бо багато литовських колективів були у нас на фестивалі і знають і начувані про це дійство.

Колектив «Бенха» з міста Кальюбія у провінції Нижнього Єгипту.
«Фольклорний колектив Сицилія» – місто Агрідженто, Італія.
Танцювальний колектив «Фольклоріко Репіке» – Мексика, Орізаба Веракрус.
Молодіжний фольклорний танцювальний колектив університету Хаджеттепе – м. Анкара, Туреччина.

– Що передбачено в програмі, це буде мега-шоу?

– На сцені будуть виступати танцюристи і музиканти. Також ми будемо проводити вечори відпочинку . Відкриття фестивалю заплановане на 22 серпня. Починаємо о 16:00 зі святкового богослужіння у Свято-Троїцькому Соборі. Влаштуємо загальну традиційну фотосесію на Театральному майдані, в якій візьме участь 300-400 людей. В 17:00 розпочнеться масовий парад вулицями Лесі Українки – Братковського з музикою, піснями і танцями. В Замку Любарта о 18:00 буде саме головне дійство. 23-24 серпня відбуватимуться майстер-класи «Танцюємо разом», які триватимуть з 16 до 18 вечора на Театральному майдані. Всі, хто має бажання, будуть вчитися танців тих країн, які приїдуть до нас на фестиваль. Пізніше вже розпочнуться концерти колективів і їхніх власних програм. 25-го буде велика фестивальна мозаїка з виступами кожного гурту.  Завершиться все дійство традиційним парадом і гала-концертом на стадіоні «Авангард».

– Луцьк фестивальний. Наскільки у нас створені умови для реалізації творчих та мистецьких ініціатив?

– Я би волів говорити тільки за «Поліське літо з фольклором», до якого маю стосунок, але все, що відбувається в Луцьку, – це добре і гарно. Ми не маємо змагатися зі Львовом, бо це місто-мільйонник. У Львові приватно можна робити багато фестивалів і культурно-мистецьких заходів, тому що кожен день можна прив’язати до якоїсь події. Я вчився  у Львові в консерваторії, жити там не хотів – мене трішки давить велике місто: багато шуму і метушні. І, напевно, навіть такі масові заходи як «Поліське літо» – воно там загубиться. Там є подібний фестиваль «Етновир», але фестиваль пройшов – йде інший потік людей, і вони не знають, що там робиться. А в Луцьку, коли йде фестиваль, то всі знають, що це «Поліське літо з фольклором».

– А окрім «Поліського літа», які ще фестивалі чи культурно-мистецькі заходи, що відбуваються в Луцьку, вам до вподоби?

– У Луцьку мені подобаються такі фестивалі як «Бандерштат». Це добре, що є люди, які роблять такі речі. Це нормально, і дуже хороше місце знайшли для проведення цього фестивалю. Це справжній приклад національного і патріотичного виховання для молоді, і це хороша можливість нагадати тим, хто ще щось не розуміє, яка має бути Україна.

Є багато людей і я їх не засуджую… Вони ще думають, що повернеться Радянський Союз. Але не повернеться. І Берлінську стіну вже не відбудують ніколи.

Також у Луцьку є прекрасні фестивалі, такі як «Стравінський і Україна», «Jazz Bez», шоу «Ніч у Луцькому Замку». До речі, напередодні «Поліського літа» 10 серпня відбудеться фестиваль українського мистецтва «Берегиня». На цей захід приїздить діаспора українців, які живуть за кордоном. Хотілося б, аби такі фестивалі відбувалися щороку, і до Луцька приїжджали туристи не лише з усієї України, а й іноземні.

– Що дає Луцьку «Поліське літо з фольклором», адже це некомерційний проект, вхід – безплатний і фінансового зиску немає?

– Що дає фестиваль? Молодь і діти хочуть бачити щось цікаве і різноманітне – танці, музика, спілкування. Часто вони спілкуються між собою, не знаючи мови. Я знаю багато дітей, які завдяки фестивалю беруться за вивчення іноземних мов. Щоб пізнати світ треба любити природу і людей. Тому хочеш знати світ – вчи мову.

У світі щороку відбувається понад 300 масштабних фестивалів, є 97 країн світу, і наша ненька Україна теж є в цьому переліку.  Я є представником України в Міжнародній раді організації фестивалів фольклору і мав можливість поїздити по світу, багато бачив і мені цікаво. Ті, хто в культурі, ті, хто співають і танцюють, ніколи я в них не бачив ніякої агресії. Ми всі дуже дружні.

Скажу, що за роки проведення «Поліське літо з фольклором» поєднало багато сердець. І тепер наші хлопці і дівчата живуть за кордоном. В мене знайомі є, які, познайомившись на фестивалі, вийшли заміж у Фінляндію та Італію. Завдяки цьому фестивалю можна знайти нових друзів.

Я також маю багато друзів у всьому світі. До прикладу, я поїхав на першу Генеральну асамблею в місто Салоніки в Грецію, а пізніше їздив у Бразилію, в Південно-Африканську Республіку, в Корею і в Китай на з’їзди. Одного разу я прилетів в Корею на фольклоріаду з Костопільським колективом.  Приїхали… І уявіть собі, коли учасники з Того, з Угорщини, з Малайзії, з Нової Зеландії… І я багатьох з них бачив, і з багатьма знайомий, і ми йдемо в Кореї, де проходить цей фестиваль, а тут:  «Hello Yuriy» – «Hello Zurab».

Зустрілися з одним з учасників фестивалю, привітались, обійнялись, бо давно не бачились. Хоч наш світ і великий, але земля кругла і такі зустрічі – це цікаво. І культура та мистецтво – це те, що дозволяє взятись за руки незалежно від кольору шкіри. Люди мистецтва прагнуть миру і добра. І, напевно, найбільша моя мрія, аби до закриття фестивалю, отак, як колись було в Берліні, підписали капітуляцію і сказали: «Мир настав». Якби мені сказали: «Все, війни немає на сході», я б тоді напевно останні гроші віддав би, аби нарешті запустити мегасвятковий феєрверк.

– На сьогодні багато фестивалів почали комерціалізовувати. У погоні за заробітком дехто дійсно забуває про саму культуру. Чому так відбувається?

– Добре, що є багато фестивалів у Луцьку. Нехай люди відпочивають і думають про щось хороше. Але платними можуть бути якісь концерти, які вимагають закритого простору, і якісь дивовижні шоу. От якби сюди приїхав Коперфілд, то ясно, що це має бути платно, концерт артистів у театрі платний… Але я не вважаю, що замок треба перетворювати на майданчик для приватних фестивалів і вечірок.

– Тобто, ви підтримуєте позицію багатьох лучан, що проведення заходів у Замку Любарта нищить історичну архітектурну пам’ятку?

– Я не хочу сказати, що ми з «Поліським літом» були першопрохідці, коли в замку проводили відкриття фестивалю… Ну нехай буде урочисте відкриття цих фестивалів, але коли в замку роблять якісь піротехнічні шоу. Це святе місце, як церква чи собор. Я думаю, в замку повинні бути ковалі, лицарі, майстри народної творчості. Часом на коні заїдуть, це як епізод чи театральне дійство. Але не ведіть тільки корову! В замку має бути щось святе… Навіть фестивалю джазу я не думаю, що там повинно бути. Джаз слухається в закритому приміщенні. А тут і джаз, і рок-концерт. На все є своє місце. Рок-концерти слухаються на стадіоні, а не в замку….

Є знову таки в замку той фестиваль їжі. Я не сприймаю цього, кажу відверто. Якби мене спитали, на які фестивалі чи на які заходи я ходжу в замок, то це «Ніч у замку», «Ніч музеїв», бо це цікаво. Там є церква Івана Богослова і є цікаве театралізоване дійство.

На ці кухні, фаст-фуди… Хай не ображаються на мене ті організатори, мене це не приваблює. Коли всі ходять по замку, хтось жарить шашлик, хтось наливає горілку, сонце пече… Я не буду стояти в черзі, щоб туди потрапити і свого внука не поведу. 

Так само Театральний майдан. Те, що проводилось оце нещодавно… Я не розумію, для чого це. Це громадське місце і воно повинно бути культурним. Звісно, має бути місце для сцени, але такі великі надувні гірки чи якісь батути – для цього є парк. Є багато хороших місць для організації таких розважальних свят. А тут на Театральній площі – це культове місце, тут є собор, пам’ятник Лесі Українці, драмтеатр. В Європі такого немає, концерти проводять на стадіоні, у парку або в полі. І з шашликами, і з пивом – будь ласка. І це нормальне явище, коли створюють такі зони.

Оці фестивалі в замку негативно впливають на збереження архітектури. Як би ми не хотіли, але ті 5-7 мангалів таки засмічують це. І навіть сильний звук та кільканадцять вантажівок, які туди заїжджають, теж недобре.

– Що найдивовижніше вам вдалося побачити і який найкращий культурний захід ви відвідували у своєму житті?

– Це просте весілля в селі. Не там, де набридливий тамада чи музика-самограйка на комп’ютері. Просте село. Я був на Львівщині на такому весіллі і був на Гуцульщині, де все було по-справжньому – з кіньми на природі. Для мене це було дивно. Я можу похвалитися, що був у багатьох країнах і бачив те, чого ніколи не бачив, і це мене вражало. Був, наприклад, в ПАР в селі, де жив вождь племені, хатинки, костюми, танці… Все, як 200 років тому. Це мене вразило, але, я думаю, це існує більше, як музей для туристів.

Я був в одному костелі в Польщі, де була неймовірна атмосфера. Була проста служба і зо 3 000 людей. І грав орган…. Це я перший раз в житті почув, як грає орган. Я ніколи його не чув. Оце мені запам’яталось до сьогодні. З їжі я багато чого цікавого спробував і в Кореї, і в Китаї. Але я не з тих людей, які хвалитимуться: «Ух, я там устриці їв. Чи жаби, чи суші, як зараз модно».

Мені цікавіше було скуштувати в корінного гуцула банош і я пив гуслянку. Воно мені більш рідне, а тим паче – щиро подане. Бачив багато цікавого і великі міста, і океан, був у Ріо-де-Жанейро біля статуї Ісуса Христа, але це все я бачив як турист. Мене цим не вразиш. Мене більше вражає мистецтво і проста людяність.

– У вас інтелігентна родина і всі займаються музикою, танцями. Як ви проводите вільний час?

– Моя сім’я  – це не лише дружина, доця і син, а ще один син і одна доця.  Я не кажу «невістка», бо вона прийшла у нашу сім’ю і стала доцею, і ще один син – не зять, а син. Ми слово «невістка» і «зять» не вживаємо. В мене прекрасний внук Макарчик, яким я пишаюсь – він піаніст і грає у футбол. Ми колись домовились з ним: «Дідусь, я буду грати на фортепіано, якщо ти дозволиш грати у футбол». І йому так і пішло – грає у футбол і на фортепіано. А ще складає кубик Рубіка. В мене ще хороший один внук – Устимко, якому буде 3 роки. В нас дуже велика, гарна і дружня сім’я. А ще в мене багато братів і сестер, з якими ми дуже близькі.

– А на чому граєте ви і яку музику полюбляєте?

– Я грав на скрипці, але з дитинства хотів дуже грати на баяні. Тоді я хоч і брався за смичок, коли вчився у музичній школі, але краєм ока дивився не в ноти, а на клавіші сусіда-«колєги», який грав на гармошці. Коли тато купив мені гармошку, я грав різні мелодії на слух, тому я не нотний музикант. Але на весіллях грав на баяні. Можливо, якби я мав дома фортепіано, то був би піаністом чи баяністом. Це було моє. А скрипка – це не моє. Та потім я взагалі пішов на контрабас. Закінчив Львівську консерваторію імені Лисенка.

Одним із найулюбленіших у музиці для мене є стиль кантрі. Це експресія, рух, пришвидшення. Це, як моє життя, я люблю бути в русі, і ця музика теж усіх піднімає і заводить у рух. Поважаю тих, хто творить, – незалежно чи ти пишеш вірші, чи сієш поле.

Текст: Еля КОРОТИНСЬКА (Перший)

Фото: Павло БЕРЕЗЮК (Перший)